— Як на мене, це впадає у вічі, — здивувався Виграш.

— Тільки не мені.

— Подумай кілька годин — може, й здогадаєшся.

— Під три чорти! — не стримався Кармоді.  — Скажи одразу.

— Ну годі, — здався Виграш.  — Меліхрон же кульгавий. Генетичний дефект, він зроду-віку такий. В усіх його перевтіленнях цей ґандж зберігається у відповідних подібних формах.

— А обмеженість?

— Він не знає, що він кульгавий. Йому, як Богові, недоступна порівняльна наука. Всі, кого він сотворив за своїм образом і подобою, теж неодмінно кульгаві. З зовнішнім світом Меліхрон майже не стикався, тому кульгаві для нього нормальні, а всі некульгаві — істоти з чудернацьким каліцтвом. До речі, вміння порівнювати — це те мале, чого бракує Богам. Ось чому первісні дефініції Бога зводяться до його самодостатності, хоча вона, байдуже, які матиме виміри, завжди незадовільна. Блискуче керувати тим, що керується, і блискуче знати пізнаване — ось перші кроки, щоб стати Богом! Затям собі про той випадок, коли сам надумаєш стати Богом.

— Я? Богом?

— Чом би й ні? — здивувався Виграш. Фах не гірший за інші, тільки й того, що гучний титул. Не легко, мушу попередити, але й не важче, ніж стати хорошим поетом чи інженером.

— Ти, мабуть, з глузду з’їхав! — Кармоді відчув у душі раптовий напад побожного страху, не такого вже й рідкісного серед атеїстів.

— Аніскілечки. Просто я краще за тебе знаю світ. А тепер приготуйся.

Кармоді швиденько озирнувся й помітив віддалік три невеличкі постаті, що неспішно перетинали луг. За ними, поштиво тримаючись позаду, йшло ще з десяток інших.

— Той, що посередині — Моделі, — поінформував Виграш.  — Завжди заклопотаний, але, може, урве хвилинку перекинутись із тобою парою слів.

— Теж має обмеженості й ґанджі? — в’їдливо поцікавився Кармоді.

— Якщо й має, то вони тут нічого не важать, — сказав Виграш.  — 3 Моделі ведуть справи інакше і вирішують абсолютно інші проблеми.

— Він схожий на людину, — зауважив Кармоді, коли група підійшла ближче.

— Така його подоба. Гуманоїдні форми модні в цій частині Галактики.

— Як мені з ним розмовляти? — поцікавився Кармоді.

— Не скажу достеменно, — відповів Виграш.  — Ми з Моделі надто різні натури, щоб я розумів або міг передбачити його вчинки. Та дещо тобі пораджу: постарайся заволодіти його увагою і викликати симпатію своїми людськими рисами,

— Аякже, звісно.

— Не так просто, як здається. Моделі неймовірно заклопотаний своїми думками. Бачиш, він дуже обдарований і досвідчений інженер. Але деколи неуважний, надто як обмірковує нові технологічні процеси.

— Це не так страшно.

— Не тоді, коли маєш справу з Моделі. Це може видатися забавним дивацтвом, але через свою неуважність він у всьому вбачає матеріал для своїх конструкцій. Якось він запросив у гості мого знайомого Д’юера Гардінга. Та коли бідолаха прийшов, його там навіть не помітили.

— І що сталося?

— Моделі скористався ним в одному зі своїх проектів. Без усякого зла, звичайно. Одначе бідолашний Д’юер став тепер трьома поршнями й колінвалом у двигуні внутрішнього згорання. В будні його можна побачити в Модслієвському музеї історії розвитку енергетики.

— Жахливо! — відреагував Кармоді.  — і нічим не можна зарадити?

— Ніхто не зважується сказати Моделі, він не визнає своїх помилок, а коли підозрює, що з нього глузують, стає просте нестерпний.

Виграш, мабуть, примітив, як схвилювався Кармоді, бо швиденько додав:

— Але тобі не треба непокоїтися! Моделі зовсім не злий насправді він дуже добросердий. Любить, як і всі ми, щоб його хвалили, але ненавидить лестощі. Просто розкажи йому все щоб він знав про тебе. Захоплюйся, але не занадто. Що не подобається — скажи, та не впадай у критиканство. Коротше не висувайся, хіба що тебе змусить критична ситуація.

Кармоді хотів було сказати, що, мовляв, ніж давати такі поради, краще не давати ніяких, бо вони лише памороки забивають, але було вже ніколи. Моделі був зовсім поряд — високий, сивоволосий, у джинсах і шкіряній куртці — і жваво перемовлявся з двома супутниками, одягненими в зручні для роботи костюми.

— Добрий день, сер! — рішуче привітався Кармоді. Ступив було крок уперед, але одразу ж відскочив убік, щоб це захоплене розмовою тріо не збило його з ніг.

— Недобрий початок, — шепнув Виграш.

— Заткни пельку! — просичав Кармоді у відповідь і, насупившись, поспішив за Моделі.

РОЗДІЛ 11

— Отже, це вона і є, Opiнe? — запитав Моделі.

— Так, сер, це вона, — гордо всміхаючись, відповів Орін, що йшов зліва від Моделі.  — і що ви на це скажете, сер?

Моделі поволі обвів поглядом луг, гори, сонце, річку, ліс. На його обличчі не відбилося нічого. Він промовив:

— А ви що думаєте, Бруксайде?

— Ну, сер, я гадаю, що ми з Оріном створили хорошу планету, — затинаючись, відповів Бруксайд.  — Безперечно хорошу, якщо взяти до уваги, що це наш перший самостійний проект.

— І ви згодні з такою оцінкою, Оріне?

— Звичайно, сер.

Моделі нахилився і зірвав травинку, понюхав її, відкинув, розтер носаком болото під ногами, кілька секунд дивився на сяюче сонце, і рівним голосом проказав:

— Дивуюся, воістину дивуюся. Так прикро, що далі нікуди. Я доручив вам збудувати світ для одного з моїх клієнтів, а ви мені підсуваєте оце! І ви справді вважаєте себе інженерами?

Помічники не озивалися. Вони заціпеніли, як хлопчаки, що побачили березову різку.

— Їн-же-нери! — відкарбував Моделі, вкладаючи у це слово з півцентнера презирства.  — «Творчо оригінальні, однак практичні науковці, здатні збудувати планету де і коли завгодно». Пригадуєте ці слова?

— З рекламного буклета, сер, — сказав Орін.

— Правильно, — підтвердив Моделі.  — І ви вважаєте, що оце — гідний зразок творчої і практичної інженерної думки?

Супутники мовчали. Відтак Бруксайд бовкнув:

— Так, сер, уважаю! Ми уважно вивчили контракт. Замовлялася планета типу 34Вс4 з деякими модифікаціями. Саме це ми й збудували. Звичайно, тут лише закуток планети. Та все ж…

— Та все ж я бачу, що ви натворили, і можу дати відповідну оцінку, — урвав його Моделі.  — Оріне! Який обігрівач ви сюди всунули?

— Сонце типу 05, сер, — відповів Орін.  — Якраз укладається в тепловий баланс.

— Ще б пак! Укладається! Та ви затямте, що на планету існує ще й кошторис. Якщо ми не вкладемося в нього, то звідки взятися прибуткові. А система опалення коштує найдорожче.

— Це ми пам’ятаємо, сер, — сказав Бруксайд.  — Нам зовсім не хотілося в однопланетну систему ставити сонце типу 05. Але технічні умови теплофікації та опромінення…

— Ви хоч чогось навчилися від мене? — закричав Моделі.  — Цей тип зірки — справжнє марнотратство. Гей, ви! — він підкликав робітників.  — Зніміть.

Робітники спішно поставили складану драбину. Один підтримував, а другий розсував, подовжуючи її в десять, у сто, в мільйон разів. Ще два робітники в міру розсування бігли по ній догори.

— Обережно там знімайте! — гукнув Моделі.  — Не забудьте про рукавиці! Та штука гаряча!

Робітники на вершечку драбини відчепили сонце, згорнули його в рулон і засунули у футляр із написом: «Світило. НЕ КАНТУВАТИ!». Кришка закрилась, і настала пітьма.

— Має тут хто-небудь голову на плечах? — поцікавився Моделі.  — Хай йому біс! Хай буде світло!

Як і мало бути, — стало світло.

— О-кей! — сказав Моделі.  — Це сонце 05 — здати на склад. На такий об’єкт вистачить зірки Г-13.

— Але ж, сер, — знервовано зауважив Орін, — у ній бракує тепла.

— Знаю. Ось тут і покажіть творчий підхід! Підсуньте зірку ближче, і тепла вистачить.

— Так, сер, вистачить, — втрутився Бруксайд.  — Але відстань замала для безпечного розсіювання радіації. Вони можуть винищити майбутнє населення планети.

— Ви що? Хочете сказати, що мої зірки Г-13 не відповідають вимогам техніки безпеки? — дуже повільно і з притиском запитав Моделі.